книги Ольга Асауляк
Викриття
Сходина 6.2
Книга «Три крапки»
7 том серії «Книга Вогнів»
Бог бере безпосередню участь у твоєму мисленні, якщо ти допускаєш Його до свого розумового процесу.
Чому в словесній молитві ти запрошуєш Господа до себе, а на землі не допускаєш у внутрішні межі душі?
Є таке поняття, як лінощі розуму, які провокуються тварною частини нашою душі, що ще перебуває в дитячому віці. У когось чуттєве сприйняття підкорює собі думки, у когось розум вже панує над почуттями, а хтось сплавив почуття і розум в єдине ціле і задовольняється умоглядним сприйняттям світу. Всі ці три категорії людей «розумні в світі, але божевільні перед Богом», і всі вони, за словами євангелистів – не чують і не бачать, маючи органи слуху і зору. Відбувається це тому, що і чуттєве, і умоглядне сприйняття людини лежать за межами едемської пам’яті, за тією невидимою межею, яку ми переступили, народившись у світі ментальних, чуттєвих і фізичних форм.
Внутрішній же твій чоловік (духовний двійник, твоє вище «я», сердечний Логос) спочатку належить до духовного світу, де чутне нечутне, видиме невидиме, де немає поняття сорому, заздрості, немає залежності від суджень і авторитетів, а головне – немає обумовленості. Це він, наш духовний двійник, не розщепився, подібно до Адама, не змінив свою матрицю пам’яті. Він завжди об’єктивний, необмежений і усвідомлює. Його постійний зв’язок із Творцем не розірваний.
Через твою внутрішню людину реально здійснюється участь Бога в мисленнєвому процесі, якщо «вікна» свідомості відкриті, а провідники духу налаштовані один на одного. До такого відкриття – домінує тварна частина розуму, яка в союзі з чуттєвою частиною душі охороняє свою незалежність і свій пріоритет у сприйнятті світу. Розум буквально виштовхує будь-яку нову інформацію, яка може послабити його завойовану позицію в тобі і змінити звичний механізм сприйняття дійсності. Але зате він ласий до кількісної інформації, яка не впливає на зміну внутрішніх структур душі.
І якщо ти ототожнюєш себе зі своєю зовнішньою свідомістю, ти приймаєш команду з ментально-чуттєвого рівня душі на перекриття сигналів, що йдуть від духовного двійника. Ці сигнали, цей поклик внутрішньої пам’яті сприймається твоєю его-свідомістю як посягання на її завойовану територію.
Але чому ж наш внутрішній Логос, що володіє незрівнянно більшою силою, ніж тварна природа, не може наш розум приборкати і завоювати? Та тому, що він ніколи не вступає в боротьбу, дотримуючись вищих законів Духа, на відміну від ментально-чуттєвої людини, одягненої в шкіряний одяг плоті. Він просто чекає, коли вщухне бунт і твоя вперта космічна дитина-душа подорослішає і доросте до прийняття Закону Ієрархії, коли ти «виростеш» зі свого чуттєвого розуму, перестанеш «воювати» з Богом і всією своєю істотою приймеш внутрішнього бажаного Друга.
Спробуй відчути себе звичайним метеликом, що застряг між двома віконними рамами. Як правило, він б’ється то об одне скло, то об інше, метається по замкнутому колу, поки не дістанеться до віконної кватирки і не вилетить на свободу. Часто я бачу себе в ролі визволителя метеликів, які застрягли у вікні, яких необхідно направити до відкритого отвору, направити дуже обережно, без тиску з мого боку. Адже якщо метелика схопити рукою і донести в стиснутому кулаці до кватирки, можна пошкодити ніжні крила, струсити тонкий візерунок з пилку і випустити в світ нежиттєздатного!
Так і душа людська б’ється між ментальним і чуттєвим склом зовнішньої свідомості, а на фізичний план такі удари проектуються, як життєві невдачі, втрати, удари долі, хвороби, які, за великим рахунком, є найсильнішими каталізаторами внутрішніх сил і попускаються людині, як необхідні засоби для її пробудження в світ Духа. А тепер, користуючись цією аналогією, уяви, що в пастку між склом потрапила велика кількість комах, які не тільки відчайдушно б’ються об скло, але ще й натикаються одна на одну, калічачи свої крила. У людині це виражається як неприйняття ближнього, несумісність, боротьба зі своїми побратимами.
Це і є пастка самості в нашій зовнішній свідомості, яка сприймає світ Духа (розсіяного Нетварного Світла) через «скло» ущільненої матерії, а вийти не може. Але впертий розум довго не визнає власної немічності, відкидаючи необхідну допомогу. Невидимі «скла» его-свідомості не хочуть випускати своїх клієнтів, насолоджуючись власною фортецею.
Перший крок людини до власного звільнення – визнання самого себе в’язнем чуттєво-інтелектуального мислення.
Другий крок – прийняття допомоги тих, хто знає шлях до виходу з цієї пастки.
Третій крок – перестати потурати своєму чуттєвому розуму, сприймаючи його як дитину, яка намагається взяти верх над батьками.
Ця дитина в кожному з нас дуже хитра, винахідлива і егоїстична. Вона любить користуватися фразами-штампами, взятими із зовнішніх джерел, не осягаючи їх глибинної суті і не застосовуючи до себе самої. В силу своєї самості, вона будь-який факт дійсності залишає без глибинного аналізу, а обговорює тільки своє сприйняття цього факту, знаходячи масу аргументів з самого себе. Тому будь-яке слово, подія – людиною сприймаються ілюзорно, а будь-яка ілюзія, видавана за правду, стає міцною перешкодою для духовного двійника.
Як мати вивчає звички своєї дитини і поступово формує її характер, так і ти можеш поставити перед собою мету розпізнати всі хитрощі свого чуттєвого розуму. Це наступний крок до звільнення від диктатури чуттєвого інтелекту. Зсередини своєї бунтівної дитини зробити це неможливо: відбудеться повне ототожнення з нею твоєї особистості, і весь світ буде оцінюватися суб’єктивно.
Наступний крок полягає у визначенні таких понять, як віра, довіра і довірливість.
Віра є потенційним духовним знанням, що визначає весь життєвий шлях людини. Це твій «двигун внутрішнього згоряння»: те, що не вміщує поки свідомість, прийми на віру, і «двигун» буде працювати.
Довіра є свідченням дружнього ставлення, єднання душ, яке не може даватися або забиратися під тиском зовнішніх чинників (якщо це справжня довіра, а не фальшива). Довіра до Бога – підтвердження нашої віри на практиці життя, коли ти готовий прийняти від Нього без нарікань і обурення і біль, і втрати, і зради близьких. Позиція такої довіри така: «Я не знаю поки, для чого Бог піддав мене такому випробуванню, але вірю, що все дається для мого блага». Така ж довіра може проявитися до наставника, батька, друга.
Мене часто запитують, що є дружба в вищому розумінні цього слова. Дружба є пізнання самого себе в іншій, відмінній від тебе людині.
Щоб інший став другом, прийняття його має бути беззастережним, неупередженим і безумовним. Важко повірити, що другом може стати будь-яка інша людина, якщо ви обоє приймете один одного з такої позиції. У такому випадку між вами відбудеться процес налаштування на глибокому рівні серця і свідомості. Але люди, які живуть на фізичному або чуттєво-ментальному сприйнятті, не можуть так прийняти іншу людину.
Тому справжня дружба – велика рідкість, коли зустрічаються вже близькі по духу люди, пов’язані спорідненими життєвими цінностями, мораллю, принципами.
Дружба породжує співприсутність, співприсутність породжує злиття душ, відчуття єдності двох або декількох людей в загальному вібраційному полі. Це як звучання двох однакових нот, одночасно зіграних на різних октавах, або красивий гармонійний акорд. Людина, знаходячи друга, долає зону двоїстості, межу тяжіння і відштовхування. Все, що нижче цієї межі, не є дружбою і може за певних обставин обернутися ворожнечею. Духовна енергія сплавляє особистісні одиниці в єдине поле соборності. Тому там, де двоє і троє, сплавлені єдиним Духом, там і Бог серед них.
Пізнання себе не тільки в іншому – в другові, а в будь-якій людині – наступний щабель до безумовної любові до свого ближнього. Не випадково ці слова (як і перша пара слів) – однокореневі. Підключаючись до єдиної духовної субстанції через друга, можна «звідти» опуститися до будь-якої конкретної людини, але не навпаки. «Знизу вгору» полюбити неможливо, оскільки зіткнуться дві егопрограми, і навіть при сильній пристрасті та взаємній симпатії створюється зона неминучої анігіляції (від чого охолоджуються почуття, розпадаються сім’ї, люди стають чужими). Не віддана єдиному полю любові чуттєво-інтелектуальна частина людської душі часто претендує на любов до всього людства.
Щоб розвінчати цю ілюзію, людям даються випробування на прийняття, як самого себе, конкретної людини, а не абстрактних «всіх»! Стверджуючи загальну любов, наше его стверджує самого себе, при цьому не приймаючи конкретних людей, які бачать світ інакше.
Яка різниця між дружбою і любов’ю? Ці стани не можна дискретно відокремлювати один від одного, якщо мова йде про духовне єднання. Дружба – це любов, проявлена в дії, це практика любові. Не можна полюбити Бога, не ставши Його другом і не прийнявши Його як Друга.
Задай собі питання: якщо ти раптом зіб’єшся з життєвого шляху, скоїш страшний злочин або захворієш, наприклад, на СНІД або проказу (людина ні від чого не застрахована), хто з твоїх ближніх залишиться вірним тобі? Хто не відвернеться, дізнавшись, що ти став злодієм, вбивцею, прокаженим? Від тебе відмовляться товариші, знайомі, навіть (як часто буває) родичі. Залишиться з тобою тільки Господь. А ще хто? Чи є в твоєму житті хоч одна людина, яка, як і Господь, прийме тебе прокаженого, відкинутого всім світом, хто доторкнеться до твоїх гниючих ран, омиє твої руки від крові вбитої тобою жертви?
Якщо у твоєму оточенні є такий друг, ти маєш щастя на землі. Ні, він не буде заохочувати твої дії, він просто відсторонить твій вчинок від тебе, подібно до Христа, який любить грішників, але ненавидить гріх. Це і є дружба в її вищому тлумаченні, яка пропонує повну довіру людині.
А що ж таке довірливість? Якщо віра і довіра є якостями нашої внутрішньої людини,
то довірливість – властивість зовнішнього чуттєвого розуму, який бачить світ зсередини бунтівної дитини.
Тому вір у людину, але не будь довірливим до людини. Довіряй другові, але не проявляй довірливості до його недосконалих висновків. Ця недовірливість не вплине на вашу дружбу, якщо вона справжня. Ту саму якість недовірливості прояви і по відношенню до самого себе зовнішнього. Повір у себе, але не довіряй своєму розуму і почуттям. Не видавай за істину висновки, зроблені на рівні твого ментально-чуттєвого сприйняття – «дитини-антагоніста», яка відкидає все, що не може охопити її вузький кругозір.
Багато подвижників духовного життя десятиліттями осягали цю вищу науку приборкання себе, залишивши нам безцінні керівництва до дії. Але настанови їх залишилися або на дев’яносто відсотків не зрозумілими, або прийнятими спотворено, знову ж таки на рівні умоглядних висновків.
«Не покладай віри на друзів і ближніх… Не слід вірити кожному слову, але кожна справа повинна обговорюватися обережно і терпляче… Чоловік досконалий не буде легковірним до будь-якої розповіді, бо знає тлінність людську… Хто має цю мудрість, той не стане вірити без роздумів будь-яким людським словам, а те, що чув і чому повірив, не поспішає передавати вголос іншим… З мудрою, розсудливою людиною веди свою пораду, перш ніж почнеш слідувати пораді своєї думки». Ці підтвердження – зі збірки настанов Томи Кемпійського «Про наслідування Христа».
Але хіба захоче наш бунтівний чуттєвий розум слідувати духовним порадам мудрих, якщо він вміє слухати тільки самого себе? Тільки правильне розставлення акцентів між вірою, довірою і довірливістю виведе твою свідомість з ментально-чуттєвого глухого кута і підніме тебе зі ступеня психоаналізу на рівень духовного переосмислення дійсності.
Як на практиці здійснити цей якісно новий перехід? Навчися з будь-якого питання перемикатися з позиції своєї думки на позицію своїх співрозмовників. Це дасть тобі мудрість не вступати в суперечки, не доводити правильність своїх висновків. Будь-яка суперечка є похідною умоглядної, зовнішньої свідомості.
Терпляче досліджуй кілька точок зору, зістав їх зі своєю позицією, поставивши її в один ряд (не в центрі!) з позиціями інших. А потім прояви недовірливість до кожної точки зору, включаючи свою власну! Цим актом ти виведеш свою свідомість із замкнутого кола умоглядних і чуттєвих сприйнять і з’єднаєш свій розум із внутрішнім духовним провідником свідомості. Це зліт над самим собою і залучення духовного двійника до процесу усвідомлення того, що відбувається, або до предмета обговорення. Саме так ти залучаєш Бога до участі у своєму мисленнєвому процесі.
Тільки побачивши свою его-дитину з боку, ти зможеш викрити її. Той, кого раніше ти вважав самим собою, втратить в твоїх духовних очах статус довіри, і ти зробиш для себе життєво важливий висновок: твоя ментально-чуттєва людина аналізувала не самі факти дійсності, а лише своє власне сприйняття цих фактів, тобто перебувала в ілюзії знання! Він насолоджувався або засмучувався власним сприйняттям дійсності, а не самою дійсністю, виплескуючи у світ то захоплення, то осуд, і самостверджувався в замкнутому просторі! Навіть щиро молячись, він не помічав, що посилав свої молитви з себе у зовнішній світ, радіючи самому собі, тоді як духовний двійник, твій внутрішній Логос, ту ж молитву направляє у світ Духа, до таємних глибин своєї внутрішньої всесвіту. І не тільки не захоплюється цією дією, а й перестає відчувати і себе, і зовнішній світ у молитовному стані.
Саме про це зречення говорили духовні вчителі всіх часів. Саме такий зміст вкладав Ісус у слова: «Будьте в мирі, але не від світу». Тому не кожна радість – Радість, і не кожен смуток – Смуток. Радість, виплеснута на зовнішній об’єкт на рівні емоції, обов’язково врівноважиться сумом, щоб в людині не було перепаду енергій. А радість, неупереджено послана всередину, в глибину духу, повернеться до тебе радістю беземоційною, тихою, як розсіяне світло небесне. Горе, виплеснене назовні, врівноважиться і втіхою чисто земною, і то лише в тому випадку, якщо цей виплеск не буде супроводжуватися звинуваченнями і прокляттями.
Смуток, спрямований в глибину серця і свідомості смиренно і терпляче, обов’язково повернеться розрадою Божою, благодатним усуненням перешкод, зміною ситуації згори.
Зняття своєї викритої чуттєво-ментальної людини і є просвітленням свідомості. У одних це відбувається після трансмутаційних процесів в організмі, у інших – одночасно: і трансмутація духоматерії, і трансформація свідомості. Але часто буває розрив у кілька років між цими явищами. Особливо в даний час, коли всі ми разом з нашою планетою проходимо в новий цикл через судоми трансмутаційних процесів, народжуючись на новий рівень, свідомість все
частіше відстає від перебудови духоматерії. І знову ж зовнішня ментально-чуттєва людина аналізує не суть цих перетворень, а своє сприйняття трансмутацій, оголошуючи себе духовно народженою задовго до істинного просвітлення, тільки за фактом трансмутацій.
Подумай, яку перешкоду ти ставиш на своєму шляху, стверджуючи те, що насправді не відбулося! Відбувається втрата бідності Духа, твоє его-інтелект стає самодостатнім. «Я – духовний, я – просвітлений», – посилає він сигнал у власний мозок, а людина з радістю цю думку приймає, не вірячи, що це умовивід середньої ланки – твоєї недозрілої «дитини». Ось чому: «Не вір собі, але повір у себе». Мовою духовидців це і є боротьба з спокусами душі, з чарівними станами розуму. І чим витонченіша душа людини, тим тонші ілюзії і вишуканіші спокуси.
Потоки гірких сліз проливали подвижники духовного діяння, коли наставала мить просвітлення, мить руйнування власних ілюзій. В обійми Господа душа завжди падає в повному банкрутстві, а не в самоствердженні та емоційному надриві. І якщо раніше, через щиру невіру, ти посилаєш у світ чуттєве світло, бажаючи все в світі зробити радісним і прекрасним, то в просвітленому стані свідомості, коли твій внутрішній Логос вбирає в себе і інтелект, і почуття, і саму плоть твою – ти сам стаєш розсіяним світлом – тихим, неяскравим, що випромінює радість без захоплення, смуток без зневіри, любов без обумовленості, жертовність без оглядки на себе.
Дізнатися про те, що ти нічого не знаєш – велике надбання. Але не знати про те, що ти знаєш все – справжній скарб!
…Якщо ти щось зрозумів, не затверджуй це «щось» в собі і себе в «цьому».
Наступна мить, після усвідомлення твого розуміння, повинна прийняти тебе, як новонароджене немовля. Твоє розуміння вже залишилося за невидимою межею. У новій миті ти став над ним, перейшовши в іншу точку простору. Інакше ти будеш приречений топтатися на місці, обманюючи себе минулими досягненнями і ніколи не зробиш наступного кроку.
Ольга Асауляк
Книга «Три крапки»: 7 том серії «Книга Вогнів»
